У скрутні часи громада — це все
Після призначення головою сільради у Булавинському, приблизно за 48 км на північний схід від Донецька, Аллі Григорівні Копуловій вручили ключі з печаткою та ввічливо попросили «братися до роботи». Тоді в 1984 році, жінці було 38 років і все професійне життя вона пропрацювала на місцевій вугільній шахті, яка була головним роботодавцем та економічною основою життєзабезпечення у районі. Як членкиня профспілки на шахті, Алла усвідомила, що місцева громада — найголовніше, і після цього почала займатися зміцненням відносин між мешканцями, щоб вони могли підтримувати один одного у скрутні часи.
«Було нелегко: мене ніколи не було вдома, я жила на роботі», — розповідає Алла, яка народилась 73 роки тому в селищі з населенням 3 000 людей.
І такі скрутні часи зрештою настали: упродовж 90-х років мешканці селища об’єднували свої зусилля задля вирішення питань, які неможна було направити до місцевої влади. Було важко. Розпад Радянського Союзу завдав сильного удару по економіці: подекуди заробітні плати, зокрема на шахті, знизились на 80%, і люди, як могли, намагалися звести кінці з кінцями. У 55 років Алла купила корову, навчилася її доїти та продавала молоко, аби вижити.
«Ця корова врятувала моє життя», — згадує наша співрозмовниця.
Промайнули роки, її доньки-близнючки виросли та створили власні сім’ї, ділиться Алла Григорівна, із гордістю показуючи свій портрет, який написав онук.
У 2001 році Алла зустрілася із представницею «Ліги ділових жінок» — організації із офісом у Єнакієвому. Після цієї зустрічі вона вирішила заснувати місцеве відділення організації. Ліга ініціювала ремонт старої бібліотеки, яка перетворилась на церкву та стала основним місцем зустрічей мешканців селища. Незабаром Алла заснувала «Центр ініціатив» — громадську організацію під керівництвом волонтерів.
«Жінки — потужна сила, коли вони працюють разом», — зазначає Алла. Вона також організувала інші групи, що об’єднують колишніх шахтарів з інвалідністю і ветеранів Другої світової війни.
Коли почався конфлікт, діяльність «Центру» було призупинено. Утім, Алла, ніколи не припиняла відстоювати свою громаду. Коли з липня 2014 року до 2016 року селище потрапляло під обстріли, жінка допомагала місцевим органам влади надати безпечні укриття для людей.
«Я сама лише маленька людина і не можу вплинути на політику. Проте, я можу зарадити [своїй громаді]».
У 2016 році «Центр» нарешті зміг відновити свої зустрічі та розпочав діяльність зі збору одягу для мешканців селища, які найбільше постраждали від конфлікту, адже деякі з них втратили все.
На думку Алли, для надання підтримки не існує вікових обмежень. Коли мешканцю селища з інвалідністю треба було допомогти зі важкими роботами на присадибній ділянці, «Центр» запросив молодь із місцевої школи, щоб допомогти йому. Взаємодопомога серед громади відіграє ключову роль у роботі «Центру»: мешканці допомагають один одному, а саме скопують грядки для овочів, здійснюють дрібний ремонт, купують продукти, перуть речі, а також долучаються іншим шляхами, що передбачають підтримку друзів і сусідів.
Зараз члени «Центру» збираються щотижня та обговорюють усе: від читання книг до планування допомоги своїм сусідам; єдине, що залишається за дверима — політика.
Коли Аллу Григорівну питають про конфлікт і майбутнє, звична усмішка зникає з її обличчя. Вона робить паузу й, одночасно з болем і надією, вимовляє: «[Одного дня] конфлікт врегулюється, наче розсіяний сонцем туман».
Тим часом вона зосереджена на роботі «Центру», оскільки впевнена, що він створює чіпку позитивну енергію.
«Якщо люди працюють разом [як громада], вони здатні домогтися змін».