Згуртована громада – історія стійкості
«Кому потрібне мистецтво, коли гримлять постріли?» — запитувала себе Анна Волошина у 2014 році, коли на Донбасі розпочався конфлікт. Невдовзі знайшлася відповідь — усім. Двері очолюваного нею культурного центру в Новомихайлівці завжди відкриті, тим самим привносячи нове життя у населений пункт із населенням майже 1 500 осіб, розташований поблизу лінії зіткнення, на відстані близько 28 км від Донецька.
«Завдяки центру в молоді з’явилася ціль, — розповідає 37-річна менеджерка. — [Вони] завжди вигадують нові ідеї, фестивалі та майстер-класи. Ми не стоїмо на місці та ніколи не опускаємо руки».
Мистецькі твори на стінах розповідають про незламність духу та єдність, зігріваючи прохолодне осіннє повітря у старій бетонній будівлі, бо опалювальний сезон досі не розпочався. За трагічних умов конфлікту зародився потужний зв’язок, особливо серед молоді. Анна стверджує, що скрізь панує атмосфера чуйності, оскільки юнаки та дівчата навчилися дбати один про одного та брати на себе більше відповідальності. «Коли замолоду тобі довелося падати на підлогу під час обстрілів, то дорослішаєш швидко», — додає вона.
Коли наша співрозмовниця, яка сама родом із Донецька, у 2014 році переїхала до Новомихайлівки, то вона наче повернулась у дитинство. Анні було 10 років, коли її мати, яка керувала Донецьким коледжем культури і мистецтв, вирішила змінити насичене міське життя на свіже повітря та неквапливе життя у сільській місцевості. Сім’я повернулася до Донецька після того, як Анна закінчила навчання. Вона пішла мистецькою стежкою по стопах матері: працювала в Центрі слов’янської культури в Донецьку та поринула в насичене життя осередку митців і діячів культури. Вона також була учасницею творчого об’єднання «Зоряна мить». Конфлікт розколов цю творчу родину: деякі з друзів Анни виїхали, а вона повернулася до Новомихайлівки.
Попри пошкодження від обстрілів у 2014 році культурний центр — «Центр естетичного виховання» — продовжував свою роботу в селі. Затим у 2018 році було виділено державні кошти: будівлю відремонтували і започаткували молодіжний центр «Крок до мрії». Сьогодні у центрі повно молодих ентузіастів-волонтерів, які організовують заняття з танців, проводять турніри з настільного тенісу та влаштовують вечори кіно. «Тут раді всім, але ми маємо зміцнювати довіру один до одного. Це справжня взаємодія», — каже Анна.
Задля ефективнішої підтримки громади центр об’єднав зусилля з гуманітарними організаціями та долучився до організації тренінгів із підвищення рівня обізнаності про мінну небезпеку, а також сеансів психологічної допомоги.
Для багатьох цей заклад став другим домом, місцем, де вони можуть більше бути собою. «Це — свобода», — каже Анна.
Вона залишається позитивно налаштованою, але коли її запитують, як конфлікт вплинув саме на її життя, вона затихає, а її очі наповнюються сльозами. Озирнувшись навколо і побачивши людей, які зайняті спільною справою, вона просто каже: «Втрачаючи щось, ми обов’язково щось віднаходимо».