Підготовка до єврейського Нового року: патруль СММ їде до Умані
Ранок середи на початку серпня. Сонце тільки-но зійшло, а очільник Київської моніторингової команди СММ Бориса та місцевий перекладач Ярослав вже їдуть трасою в машині. Разом із ними Паскаль, родом із Німеччини, та Марія з України, які працюють у відділі людського виміру. Команда у складі чотирьох осіб прямують до Умані — міста, що на південному заході Черкаської області, на пів дорозі між Києвом і Одесою.
Бориса, уродженець Сараєво, столиці Боснії, який до СММ координував роботу ЮНЕСКО на Середньому Сході, пояснює завдання для сьогоднішнього патруля. «Щороку хасидські євреї відправляються в паломництво до Умані з нагоди єврейського Нового року, Рош га‑Шана. Кількість паломників постійно зростає. Ми зустрінемося з міською владою та представниками хасидської громади, щоби з’ясувати, як саме вони готуються до цьогорічного святкування».
Дорога до Умані займає майже 3 години. Під час поїздки повз густо вкриті зеленню пагорби, поля соняшників і цукрової кукурудзи, Ярослав розповідає додаткову інформацію Марії, яка вперше їде в патрулі. Після кількох років роботи в бізнес-консультуванні Ярослав працює перекладачем у Місії з 2014 року. Він уже багато разів був в Умані та знається як на самому місті, так і на його історії.
«У 19 столітті Умань була одним із найбільш важливих духовних центрів єврейського життя в Україні. Рабі Нахман, засновник брацлавського хасидського руху, помер там у 1810 році. За легендою одного разу він сказав своїм учням: «Не зважаючи ні на що, обов’язково будьте зі мною під час Рош га‑Шана!» І з тих пір паломники приїжджають до Умані, щоб святкувати єврейський Новий рік на його честь».
Команда СММ прибуває до Умані та прямує до мерії. Нещодавно обрана пані Ірина Плетньова вирішує взятися за найбільш нагальні проблеми міста, однією з яких є інфраструктура. «Водопостачання, прибирання відходів, ремонт міських доріг — це ті питання, які мене наразі турбують, зокрема через те, що це має велике значення для паломників, — говорить Плетньова, додаючи, що за останні роки ситуація покращилася, проте все ще багато чого треба зробити. — Місто виділило декілька мільйонів гривень для забезпечення того, щоб до Рош га‑Шана усе працювало як слід».
Зустріч продовжується, і Марія запитує в пані мера щодо кількості паломників, яких очікують цьогоріч.
«Треба пам’ятати, що це — найбільше зібрання іноземців по всій Україні, — говорить пані Плетньова. —Більшість паломників з Ізраїлю. Інші приїжджають зі Сполучених Штатів, Канади та країн Європи. У 2019 році Умань прийняла майже 27 000 паломників. У 2020 році вони не змогли приїхати через обмеження у зв’язку з пандемією COVID-19. Тому цьогоріч ми очікуємо до 50 000 осіб».
Після годинної розмови Бориса, Ярослав, Паскаль і Марія дякують пані меру Умані за її час та прощаються. Вони вирішують запаркувати машину та пройтися до їхнього місця зустрічі з представниками Фонду імені Рабі Нахмана. Коли прогулюєшся вулицями, забудованими мальовничими будинками початку 20‑го сторіччя, здається, що подорожуєш у часі.
Десь 20 хвилин потому вони підходять до єврейського кварталу в Умані. У дворах діти грають у футбол, гавкають собаки, а під літнім сонцем сохне білизна — цей маленький провулок нічим не відрізняється від інших вулиць міста, окрім того, що вивіски та реклама перед входом до усіх крамничок і ресторацій написані івритом.
Команда підходить до Фонду імені Рабі Нахмана, де біля входу їх вітає директор фонду Натан Бен Нун. «Дозвольте мені пояснити те значення, яке має для нас учення Рабі Нахмана, — починає пан Бен Нун. — За його філософією віруючі повинні говорити з Богом простою мовою, так, якби вони говорили із другом. Це одна із причин, чому він став визнаним духовним лідером і чому багато послідовників брацлавського хасидського руху збираються на його могилі, щоб відсвяткувати Рош га‑Шана».
Однак Бен Нун знає, що під час паломництва хасидська громада стикається з деякими світськими проблемами: «Інфраструктура Умані ніколи не планувалася під потреби такої кількості людей. Саме тому під час днів Рош га‑Шана виникають проблеми з постачанням води та прибиранням відходів».
Так само, як і пані мер Умані Плетньова, Бен Нун визнає, що за минулі роки було досягнуто певного прогресу. «Під час Рош га‑Шана як єврейська громада, так і міські органи влади працюють на повну, щоб задовольнити потреби місцевого населення та паломників, — говорить він впевнено. — Проте комунікація між зацікавленими сторонами іноді проходить не зовсім зрозуміло». Паскаль, спостерігач із Німеччини з більш ніж 20‑річним досвідом роботи в міжнародних організаціях, пропонує Бен Нуну зустрітися знову, щоб обговорити цю тему детальніше.
Зустріч добігає кінця. Команда Місії та Бен Нун домовляються протягом наступних тижнів постійно бути на зв’язку. Коли патруль повертається до машини, щоб поїхати назад до Києва, Бориса хитає головою з недовірою. «Складно собі уявити, що найближчим часом це місце буде переповнене десятками тисяч паломників». А Марія додає з усмішкою: «Гадаю, це означає, що ми скоро повернемося сюди».